Чому першою породою про яку ми будемо вести мову – німецька вівчарка?

Німецька вівчарка

Бережний Д.В. зооветеринарний центр «10 Друзів»

 

Чому першою породою про яку ми будемо вести мову – німецька вівчарка? Все досить просто. Ця порода най поширена на землі! Її застосування як службової породи настільки багатогранне наскільки тільки можна уявити. В зв‘язку з цим і увага науковців до неї незвичайно прискіплива. Патології як раз цієї породи найбільш вивчені. І коли ми дивимося на їх кількість – ми повинні помьятати, що це не означає що цих патрологій у цієї породи більше ніж скажемо у кавказької вівчарки, це значить, що ця порода більш вивчена, а як ми знаємо – інформований – значить попереджений.

Справжніми творцями німецької вівчарки були невідомі пастухи і селяни Німеччини, які протягом декількох століть відбирали, а стало бути, і залишали для розведення, тільки придатних для роботи собак. Селекція була нещадною, адже важкі умови життя в середньовічному селі робили недозволеною розкішшю утримання собаки, що не виправдовувала витрат на її годування. Селянський практицизм, нехай він сьогодні здається жорстоким, з одного боку був мірою вимушеною, а з іншого — лише він міг створити породу, яка заслужила звання «перлини серед інших порід» [20].

На початку ХVIII століття вівчарка в Німеччині вже була поширена повсюдно, але центрами її розведення були округ Вюртемберга і південний захід Тюрінгії. Тюрінгські вівчарки були невеликі, рухомі, з невеликими стоячими вухами, переважно вовчого забарвлення. Хвіст у них часто мав кільцеподібну форму, Вюртембергські вівчарки відрізнялися більшим ростом, більш спокійним характером, мали густу, іноді подовжену шерсть, чорний або рудий окрас, але мали напівстоячі або висячі вуха, через що все-таки не були так популярні, як Тюрінгські. У ХVIII-XIX століттях великими темпами відбувалося кількісне збільшення поголів’я, Тюрінгських і Вюртенберзьких собак схрещували між собою, до них приливала кров інших, менш поширених різновидів пастуших собак, що сприяло виникненню ще більшого різноманіття типів, а це означає, що період жорсткого відбіру був закінчений, і в генетиці породи почалась війна між генами порід. Наприклад гени стоячих вух та висячих.

Час від часу робилися спроби створити з цього «різношерстого племені» єдину породу

У 1878 році окремі німецькі заводчики під впливом більш популярних на тому історичному етапі британських колег стали об’єднуватися для спільної діяльності і навіть склали першу племінну книгу. Три роки по тому, 16 грудня 1891 з ініціативи графа Гана і пана Ріхельмана виникло товариство «Філакс», яке оголосило головною своєю метою поліпшення місцевих пастуших собак. Однак ця спроба не увінчалася успіхом, причому в якості головної причини в кінологічній літературі вказується наступне: клуб будувався виключно на загальному інтересі його членів до виведення собак, схожих на вовків.

Мабуть, справжня причина невдачі полягала в тому, що погнавшись за формою, ентузіасти забули про утримання. Мало бути схожим на вовка, треба ще мати робочі якості — кращі, ніж у конкурентів [64].

Незадовго до цих подій молодий офіцер Макс Еміль Фрідріх фон Штефаніц повернувся в свій кавалерійський полк після закінчення Берлінської ветеринарної школи. Його служба була пов’язана з закупівлею і муштрою коней, але собаки займали чималу частину його душі і честолюбних помислів. 3 квітня 1899 року друзі Макс фон Штефаніц і Артур Мейер, на території невеликої виставки в місті Карлсруе, побачили собаку, який вразив їх своєю досконалістю і втілив в собі їх багаторічні творчі мрії., а двома місяцями пізніше він купує Гектора, давши йому нову кличку — Хоранд фон Графрат, реєструє у створеній ним племінній книзі німецької вівчарки під № 1. Так Хоранд фон Графрат стає першим, офіційно зареєстрованим представником нової породи. і цей собака поклав початок виведення німецької вівчарки [17].

У 1925 році Штефаніц звернув увагу на те, що тип німецької вівчарки поступово став змінюватися в гіршу сторону: собаки стають великими і втрачають свої пропорції. Тому на виставці переможців 1925 року він вибирає собаку, який значно відрізнявся за типом від попередніх переможців. Цей зовні непомітний пес був середнього зросту, мав гарні пропорції тіла, благородну лінію спини, безстрашний характер. Клод ф. Боксберг був першою модельною німецькою вівчаркою; як писав Штефаніц, «Його незрівнянний штамп залишився на всіх його потомках» [20].

Між 1918 і 1926 роками популяція породи дуже зросла і розплідники працювали на повну потужність, виробляючи щенят для найширших потреб. Користолюбні заводчики бачили в щенятах тільки товар і не піклувалися про їх якість (нічого не нагадує?).

Макс фон Штефаніц виконав колосальну роботу. Він поклав початок розведенню німецьких вівчарок, спираючись багато в чому на ідеї англійських заводчиків собак. Він створив стабільну кінологічну організацію — Союз власників німецької вівчарки, розробив його статут, стандарт породи, вперше організував ведення племінної книги, так як вважав, що розведення повинно базуватися на вченні про спадковість, а не на переможців виставок. Ведення племінної книги дало можливість утворити племінну базу німецьких вівчарок, вести наукові дослідження з розведення цієї породи [4].

Ітог – офіційно цій породі – менш 100 років. За цей час – утворити повністю генетично-стабільну систему можливо. Тому час від часу  у представників цієї породи зьявляються трабли, які потребують втручань лікарів. Хоча якщо бути чесним – у цієї молодої але дуже древньої породи з точки зору генетичних патологій є великий шанс зменшити їх до мінімуму. Приклад – достатньо жорсткий відбір представників цієї породи в німецькому кенел-клубі німецької вівчарки. З наших даних собаки з цього клубу до ветеринарних лікарів з приводу генетичних патологій звертаються в рази менше. Тому висновок – кількість хворих собак у породі – прямо пропорційно відношенню до здоров’я  в розплідниках і клубах.

Відносно самих генетичних патологій – у німецької вівчарки вони поділяються на декілька груп в залежності від систем органів, а також від того – ці хвороби зустрічаються у більшості порід, чи переважно тільки у цієї породи.