Неплідність сук: алгоритм діагностики та шляхи подолання

Неплідність сук: алгоритм діагностики та шляхи подолання

Світ собаківництва розвивається і вже перетворився на справжню галузь економіки. Сьогодні до ветеринарних лікарів  все частіше звертаються власники тварин зі скаргами на безпліддя собак, що можна пов’язати із збільшенням популяції чистопорідних собак та з певними досягненнями в медицині.[7]

Плодючість у жодного виду тварини не досягає 100%.  Максимальна плодючість, яка досягнута в розплідниках не перевищує 85%.[14]

Якщо сука залишилась безплідною, ветеринарний лікар повинен перевірити якість сперми плідника та провести контроль за його останнім потомством. Після цього проводять ретельне дослідження питань, пов’язаних зі станом суки в цикли, що передували безпліддю, лікуванням тварини (особливо гормональними засобами), датою в’язки, особливостям проведення в’язки, характером виділень із вульви та ін., що дасть змогу встановити причину безпліддя: порушення овуляції, запліднення, імплантації ембріона чи перебігу вагітності. Для повноцінної вагітності та отримання потомства необхідні нормальна овуляція, статеві органи без патологічних змін, проведення в’язки в оптимальний період, сперма високої якості та контроль вагітності на протязі двох місяців. Будь-яке відхилення може стати причиною безпліддя. [7

Класифікація форм неплідності та алгоритм діагностики.

Під неплідністю розуміють тимчасову або тривалу втрату самками здатності до розмноження внаслідок різних причинних факторів, або ж природжених чи набутих у процесі життя. [22]

В залежності від причин, які обумовлюють неплідність самок, А.П.Студенцов запропонував класифікацію, згідно з якою форми неплідності отримали такі назви: природжена, аліментарна, стареча, кліматична, експлуатаційна, симптоматична, штучно набута та штучно направлена. Останнім часом багато авторів звертають увару й на таку форму неплідності як імунну. Практично в основі кожної форми неплідності лежать причини, що обумовлюють її. Найбільш поширеною причиною неплідності собак є неправильне визначення строків в’язки. Наступний крок —  це проведення аналізу сперми для виключення безпліддя у пса. [24][7]

Природжена неплідність (стерилітет) – нездатність до відтворення як результат аномалій розвитку органів статевої системи самок, що виникають ембріонального та фетального розвитку або в результаті біологічної неповноцінності яйцеклітин, сперміїв і зигот. [18]

Основними формами природженої неплідності самок є інфантилізм, фримартинізм і гермафродитизм. Крім того, природжена неплідність може виявитися наявністю чотирьох або одного яєчника або ж їх відсутністю, зростанням яєчників з брижей кою, природженим склерозом яєчників, відсутністю ділянок яйцепроводів або їх сфінктерів, заростанням каналу шийки матки, одно- або трирогою маткою тощо.

Інфантилізм – це природжена недорозвиненість органів статевої системи. Яєчники мають дрібний розмір, в них відсутні жовті тіла, але є в наявності до чотирьох слаборозвинених фолікулів. Статеві цикли відсутні.

Гермафродитизм – це наявність в однієї тварини ознак самки та самця. Гермафродитизм буває справжнім, коли у самки є один яєчник і один сім’яник або тканини сім’яника та яєчника, а також несправжнім, коли за наявності вторинних статевих ознак самки, а також матки, піхви та петлі є тканини і сім’яника при відсутності яєчників. Ступінь відхилення нормальної самки коливається від досить незначних у несправжніх гермафродитів до наявності майже всіх вторинних статевих ознак самця і самки у справжніх гермафродитів.

Причини гермафродитизму – відхилення у гормональному статусі в організмі плодів в період розвитку, але частіше за все, ймовірно, в ембріональний період розвитку, коли відбувається започаткування і формування органів. Систем органів і тканин. Генетично абсолютна більшість гермафродитів є самками, і тільки в окремих поряд з двома або трьома жіночими хромосомами існує одна чоловіча, тобто фактично клітини мають триплоїдний або тетраплоїдний набір хромосом. Таке явище пояснюється поліспермією під час запліднення.

Фримартинізм – є результатом розвитку одно яйцевих двійнят у фактично однорідних тварин, в яких загальною є зовнішня  (судинна, хоріон) оболонка, і між судинами самця і самки через існуючі анастомози кров  обох плодів змішується. З цієї причини, починаючи вже з моменту формування оболонок і плацентарного кола кровообігу, гормональні фактори чоловічої статі блокують  гормоносинтез залоз внутрішньої секреції  жіночої статі, а це призводить до порушення органогенезу в органах статевої системи самки.

У собак такі явища зустрічаються рідко. При фримантилізмі в самок відзначається перерозвиненість клітора чи найрізноманітніші аномалії розвитку матки. [24]

Однією з основних причин появи різновидів природженої неплідності у самок, за даними більшості авторів, є близько родинне розмноження. [8]

Стареча неплідність (стерилітет) – нездатність до відтворення у зв’язку з віком як результат старечої атрофії матки та яєчників, а також інших відділів статевої системи. Поряд з морфологічними змінами органів статевої системи, різко знижується і їх функціональна діяльність, що характеризується різкими змінами в гормональному статусі організму.

Симптоматична неплідність – це порушення плодючості як результат патології статевих та інших органів і систем організму у самок. Тому цю неплідність слід розглядати як один із основних симптомів основного захворювання, а до них можна віднести: вульвовагініт, метрит, піометра, гідро- і піосальпінгіт, кісти яєчників та їх гіпофункцію, персистентні жовті тіла та інші гінекологічні захворювання.

Аліментарна неплідність – це порушення плодючості самок внаслідок їх надмірної, недостатньої або ж неякісної годівлі. Ознаки цієї неплідності характеризується порушенням статевих циклів, строків овуляції, мало плідністю або ж народженням слабкого приплоду із малою вагою. Перш за все ця форма неплідності обумовлена нестачею в раціоні сук вітамінів, мінеральних речовин і білка.

Експлуатаційна неплідність – це порушення плодючості самок внаслідок їх однобічної та надмірної експлуатації. З цією формою експлуатації доводиться зустрічатися там, де практикують в’язки в кожний еструс та тривалий підсисний період.

Кліматична неплідність – це порушення плодючості самок внаслідок гальмування відтворної функції метеорологічними факторами, зміни кліматичної зони життя самок, а також порушення умов догляду та утримання, різких контрастів мікроклімату в приміщенні. Усі ці фактори слід враховувати при транспортуванні самок з однієї кліматичної зони в іншу, навіть в межах однієї області, при заміні приміщення утримання. Слід пам’ятати, що наочна адаптація (макроадаптація) у самок відбувається досить швидко (до нових власників, місця утримання, корму та інше), а фізіологічна, включаючи і відтворну функцію,  — це процес досить затяжний, може становити 1,5-2 роки, що необхідно пам’ятати спеціалістам різного рівня, що безпосередньо займаються розведенням собак.

Штучно набута неплідність – це порушення плодючості окремих видів самок внаслідок неправильної організації і проведення штучного осіменіння або природного парування.

Імунна  неплідність – імунологічні протиріччя між сперміями і яйцеклітинами призводять до того, що запліднення взагалі не відбувається, або ж ембріони гинуть на різних стадіях їх розвитку. Відсутність запліднення сук після їх осіменіння може бути пов’язане з швидкою аглютинацією сперміїв в статевому апараті під впливом спермо антитіл (спермо аглютинінів). Після введення сперми спермії втрачають свою здатність рухатися і брати участь у заплідненні.  [24]

Основними причинами, що обумовлюють цю неплідність у самок є:

  • неправильний вибір плідників та неправильне їх використання;
  • не своєчасне осіменіння самок без врахування феноменів стадії збудження статевого циклу при визначенні оптимального строку парування;
  • парування сук з гінекологічною патологією і непридатних до відтворення.

Перед в’язкою слід провести клінічний огляд тварини. Важливі методи діагностики – вивчення історії хвороби, огляд тварини, проведення вагінального цитологічного дослідження та дослідження сперми у самців. В історії хвороби репродуктивної системи повинні бути вказані методи, що використовуються для виявлення інфекційних захворювань, препарати, що мають вплив на репродуктивну функцію (наприклад, глюкокортикоїди, гормони щитовидної залози, гонадотропіни, естрогени, прогестини, андрогени, простогландини), можливе сімейне безпліддя та дія стресових факторів (наприклад, переїзди, виставки чи важкі фізичні навантаження, такі як охота, тренування). [1][7]

Для самок опис естральних  циклів повинен включати дату початку кожного циклу, характеристики фізіологічного стану  та поведінки тварини при еструсі, тривалість еструсу, дату в’язки та спосіб осіменіння (природнє чи штучне). Важливо відмітити дати та методи огляду суки під час вагітності та будь-які ознаки абортування. Разом з цим потрібно відповісти на такі питання: чи пройшли пологи  без ускладнень; яка була тривалість вагітності та кількість щенят. [23]

Алгоритм діагностики неплідності:

  • неплідність самця
  • неплідність самки:
    1. Подовжений анеструс. Можливі причини: порода, невиражений еструс, ятрогенна дія гормональних препаратів, гіпотеріоз, гіперадренокортицизм, люте альні кісти.
    2. Нормальний анеструс. Можливі причини: гормональні порушення, інфекція, ятрогенний вплив препаратів, захворювання піхви, матки.
    3. Короткий анеструс. Можливі причини: кісти яєчників, пухлини яєчника, розщеплена тічка, ановуляторний цикл, гіполюдетоїдизм,  рання ембріональна смерть. [12]

Гормональні порушення.

При дослідженні гіпоталамо-гіпофізарної системи найкращими методами діагностики є вивчення анамнезу та проведення огляду пацієнта. Природня статева поведінка при спарюванні у обох статей, а також регулярна циклічність у самок та відсутність фізіологічних відхилень репродуктивного тракту вказує на те, що порушень у гіпоталамо-гіпофізарній системі немає. Підтвердженням  цього може бути спермограмма без  відхилень у самців та нормальні овуляції у самок. Не  існує не інвазійних методів визначення того, що овуляція настала. Однак високі дози прогестерону в сироватці крові вказують на функцію жовтого тіла, що вказує на овуляцію. [16]

Вміст лютеїнізуючого гормону (ЛГ), фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), естрадіолу, прогестерону та тестостерону визначається радіоімунним аналізом. Нормальні показники значно різняться в різних лабораторіях. Статеві гормони надходять в кров методом пульсації, тобто циклічно, тому отримуючи результати слід враховувати історію статевого життя тварини. Дослідження декількох проб  (наприклад, кожні 15-30 хвилин на протязі двох годин) чи визначення вмісту до і після введення трофічних гормонів більш інформативне, ніж дослідження однієї проби крові. [4]

Однією з причин неплідності через гормональний дисбаланс статевих гормонів у сук є ендогенний прогестерон, підвищений вміст якого з’являється в крові через лютеїнові кісти або новоутворення яєчника. Іншою причиною гормональної дисфункції може бути ятрогенний вплив речовин. До них слід віднести такі гормональні препарати, що містять прогестагени, андрогени, стероїди, а також протигрибкові препарати гризеофульвін та ітраконазол. [15]

Гипотиріоз може теж стати причиною неплідності у сук. Однак рівень гормонів щитовидної залози важко оцінити, так як їх рівень знижений в еструс та в метеструс, при високому рівні естрогенів (кісти, пухлини). [9]

При гіпотиреоїдизмі репродуктивні клінічні випадки становили лише у 9% хворих собак і проявлялися такими симптомами: первинний анеструс, пролонгований анеструс, зниження інтенсивності астрального циклу, галакторрея, рання фетальна смерть (аборти), слабкі щенята, низька вага щенят при народженні. [10]

Причиною гормональних розладів можуть бути фолікулярні чи лютеїнові  кісти яєчників. Фолікулярні кісти це новоутворення в діаметрі більше ніж 1 см на протязі проестру та еструса, можуть бути поодинокими чи множинними, здебільшого розміщення унілатеральне. Вони зустрічаються досить часто і становлять 88% від захворювань яєчників. Як правило, спостерігаються у старих сук, у яких раніше не було порушень циклу. Проеструс проходить без особливостей, хоча і тривоє довше, ніж зазвичай. Через 3-4 тижня від початку проеструса серозно-кровянисті виділення набувають більш густу, дьогтьоподібну консистенцію. На рінній стадії розвитку фолікулярні кісти виробляють естрогени, концентрація яких зменшується по мірі розвитку кіст.

Вагінальна цитологія виявляє поверхневі ороговілі клітини. Їх ступінь ороговіння не змінюється до кінця проеструсу. Концентрація прогестерону в межах норми. При УЗД виявляють збільшені (більше 1 см) фолікули, в яких не відбулася овуляція. Для підтвердження діагнозу проводять лапаротомію.

Для лікування застосовують оваріогістоектомію, оскільки захворювання зустрічається, як правило у старих тварин, які не беруть участі у племінному розведенні. Крім того, при наступних тічках патологія зазвичай повторюється. Якщо  проводять операцію при високому рівні естрогенів, ризик кровотечі збільшується, тому перед хірургічним втручанням проводять медикаментозне лікування.

Інший варіант – введення хоріонічного гонадотропіну, однак ефективність такої терапії сумнівна, оскільки препарат викликає часткову лютеїнізацію, але не овуляцію. Тим не менш при успішному подавленню прогестероном гонадотропіна може спостерігатися атрофія кіст. В такому випадку кастрацію проводять після зникнення симптомів, чи пізніше, в період анеструса.

Для пригнічення секреції гонадотропінов та атрофії кіст призначають прогестагени, хоча така терапія може викликати розвиток піометри, особливо у старих тварин через пролонгацію секреції естрогенів. Через ризик розвитку патологій матки хірургічне втручання проводять відразу після зникнення симтпомів. Крім того, в зв’язку з ризиком розвитку галактореї (при проведенні кастрації в період лютеїнової фази), операцію проводять до підвищення концентрації пролактина, яке зазвичай наступає приблизно на 30 день після овуляції. [15][16]

Аспірація кіст із застосуванням лапаротомії забезпечує добрий ефект, однак такий метод не можна вважати оптимальним, так як малоймовірно, що такі тварини зможуть використовуватись для племінного розведення. [14]

Серед новоутворень, що секретують прогестерон, лютеїнові кісти зустрічаються найрідше. Секреція прогестерона, в нормі проходить через 2-3 місяця після овуляції, а при різних патологічних станах період його секреції збільшується, що призводить до більш тривалого анеструсу. Діагноз встановлюють за допомогою УЗД чи вимірюючи концентрацію прогестерону, яку для цього вимурюють щомісячно. Це єдина патологія, яка характеризується тривалою лютеїновою фазою та підвищенною концентрацією прогестерону. [13]

Прийнято вважати, що утворення фолікулярних кіст пояснюється недостатньою секрецією лютеїнізуючого гормону, але суки з лютеїновими кістами продукують достатньо лютеїнізуючого гормону, щоб забезпечити лютеїнізацію, але не овуляцію. Невідомо, чому лютеїнова тканина не піддається регресії, як нормальні жовті тіла. Оскільки матка не приймає участь в регресії жовтих тіл, важко пояснити, чим обумовлена наявність лютеїнових кіст. [18]

Хоча для терапії можна використовувати простогландини,  зазвичай проводять оваріогістоектомію. [9]

Пухлини яєчників не відносяться до розповсюджених захворювань і складають 20% від усіх захворювань яєчників. Частіше за все зустрічаються епітеліально-клітинні, стромальні пухлини, герміоми. Як правило, пухлини не проявляють активності, клінічні прояви захворювання – виражене збільшення черевної порожнини. При наявності гормонально-активних пухлин симптоми пов’язані з характером гормону, що продукується. Найбільш розповсюдженими є пухлини, що продукують естрогени, і супроводжуються затяжним проеструсом чи еструсом. Данні, отримані методом вагінальної цитології у сук з пухлинами яєчників, співпадають з результатами аналізу здорових тварин в тих же фазаз циклу та з самками з фолікулярними кістами. Реакція на призначення ХГ чи прогестагенів відсутня, а симтоми зберігаються.

Вірогідно, естроген-продукуючі пухлини здатні викликати пригнічення функції кровотворення, тому  діагностичні методи включають і гематологічні дослідження на наявність анемії. Лікування – хірургічне видалення пухлини.

Деякі стромальні (гранульозно-клітинні) пухлини продукують прогестерон, що провокує розвиток гіперплазії ендометрія та піометру. [18

Інфекційні захворювання.

Біологічний фактор – це одна з основних причин, яка обумовлює розвиток запальних процесів в органах статевої системи як самок, так і самців.

Особливу увагу слід приділяти специфічній мікрофлорі, а також умовно-патогенним мікроорганізмам і мікроскопічним грибам.

  1. Порожнина матки клінічно здорових вагічних і неплідних сук не містить мікрооорганізмів, а в період родів і перші дні післяродового періоду заселяється різною умовно-патогенню мікрофлорою, що обумовлює небезпеку виникнення запальних процесів в органах статевої системи.
  2. В першу стадію збудження статевого циклу у 70-80% самок цервікальний слиз практично вважається стерильним.
  3. Умовно-патогенні мікроорганізми, в основному – це стафілокок, кишкова паличка, синьогнійна паличка. Усі вони виділяються у самок із вмістимого матки: при ендометриті, інших запальних процесах геніталій, з абортованих плодів, а також від мертвонароджених.
  4. В багатьох випадках причиною абортів у більшості самок є простійші та віруси.
  5. У неплідних самок порожнина матки, за даними багатьох авторів, може бути інфікованарізною мікрофлорою в межах 20-70%.
  6. У 50-80% самок причиною  неплідності може бути так звана прихована або латентна інфекція. [8]

Основні збудники статевих інфекцій:

  • Вірусні інфекціі (герпес-вірус, парвовірус).
  • Бактеріальні інфекції (бруцельоз, кампілобактер, рикетсії, сальмонели).
  • Внутрішньоклітинні паразити (мікоплазма, уреаплазма, хламідії, токсоплазма). [19]

Герпес-вірус собак Canine Herpes Virus. CHV – біологічно та патогенно подібний до герпесвірусів інших тварин. Це ДНК-вмістний вірус, видоспецифічний. Вірус швидко розмножується, має диструктивний, цитопатогенний ефект, формує внутрішньоклітинні включення.

Патогенез. Вірус розмножується у дорослих собак в носоглотці, в статевих органах, в лімфатичних вузлах та іноді в легенях.  Внутрішньоматкове інфікування: неонатальне відразу після пологів та трансплацентарне інфікування (залежить від строку вагітності та від часу вагітності). Наслідками герпесвірувної інфекції стають: безпліддя, абортування плодів, недоношені слабкі плоди без клінічних симптомів, у більшісті щенят розвивається системна CHV-інфекція на протязі 9 днів після народження. Для системної неонатальної інфекції характерно ороназальне інфікування, розповсюдження вірусу з макрофагами по всьому організму протягом 3-4 днів та тромбоцитопенія. Як наслідок інфекції  можливий геморагічний некроз в багатьох органах, гангліоневрит 3-ого нерву, менінгоенцефаліт.

Генітальна інфекція дорослих тварин частіше за все протікає асимптоматично. Вірус був ізольований із папуловезикулярних змін у статевих органах самок.  Найбільш важливий шлях інфікування – інфікування щенят, також можливий статевий шлях інфікування під час в’язки.

При респіраторній формі у дорослих герпесвірус може бути причиною захворювання, але не є первинною причиною.

Клінічні ознаки. Часто у суки клінічні ознаки відсутні. В останньому триместрі вагітності можливі аборти, народження недоношених, слабких щенят, смертність щенят до 7 денного віку (внутрішньоматкове інфікування).

Щенята при постнатальному інфікуванні пригнічені, спостерігається втрата апетиту, розлади дефекації, болючість при пальпації живота, фекалії жовто-зеленого кольору. Підвищення температури відсутнє, характерний риніт, крововиливи на слизових оболонках, кірочки, підшірний набряк абдомінальної та пахових ділянок. Щенята, які перехворіли системною формою гірпесвірусної інфекції будуть мати повтійні неврологічні симптоми: атаксія, сліпота, вестибулярний дефіцит.

Якщо інфікуються щенята 3-5 тижнів та старше, спостеріраються респіраторні симптоми, рідше блювання, депресія, серозні виділення з очей, гепатомегалія, раптова смерть.

У дорослих сук спостерігають наявність везикул на статевих губах в період еструсу, у псів на препуції.

Діагноз встановлюється на підставі анамнезу, клінічної картини, характерних змін у інфікованих щенят, серологічних досліджень. Вірус можна виділити із слизової оболонки ротової порожнини, верхніх дихальних шляхів, слизових оболонок завнішніх статевих органів, а також посмертно із паренхіматозних органів.

Патологічні зміни: дифузні багатовогнищеві геморагії, зміна кольору паренхіматозних органів (нирки, печінка, легені), серозний, серозно-геморрагічний транссудат у плевральній та перитоніальній порожнинах.

Лікування.  Щенятам при постановці діагнозу герпесвірусна інфекція слід відразу  ввести гіперімунну сироватку інтраперитоніально.

Профілактика. Вакцинація. [7]

CMV1 – вірусна інфекція, обумовлена парвовірусом типу 1. Вірус поширений у розплідниках, викликає резорбцію плодів. [20]

Бруцельоз – хронічно перебігаюче інфекційне захворювання, яке характеризується абортами, затримкою посліду, епідідімітами, орхітами, народженням нежиттєздатного приплоду, неплідністю. [6]

Етіологія. У собак викликається Br. canis, які можуть зберігатися до 100 діб і більше у зовнішньому середовищі, у висушених плодових оболонках до 120 діб, при мінусових температурах – до 160 діб.

Епізоотологія. Собаки інфікуються при поїданні абортованих плодів, плацент, інфікованих м’ясних продуктів, боєнських відходів і молока. Молодняк до статевого дозрівання не хворіє. В організм тварин бруцели потрапляють через шкіру, слизові оболонки і травну систему та через зовнішні статеві органи. Після абортів бруцелоносіями суки можуть залишатися протягом 8 місяців.

Клінічні ознаки: інкубаційний період 2-3 тижні і більше. Основна ознака захворювання – аборти та затримка посліду у самок, а у плідників – орхіти і епідідіміти, незначне підвищення температури на початку захворювання. Вагітні самки абортують на 30-57 добу. Інколи ембріони гинуть в матці на ранніх стадіях розвитку, спостерігаються випадки мертвонародженості і «пропустовки»

При зараженні собак під час вагітності народжуються мертві або хворі цуценята, які через 1,5 року, як правило, одужують. У абортованих самок спостерігаються виділення з органів статевої системи, затримка тічки, інколи уражаються суглоби, синовіальні сумки і навіть з’являються абсцеси.

Патологічні зміни: у собак завуальовані, а тому не можуть бути основою для постановки діагнозу. Абортовані плоди набряклі, плодові оболонки потовщені, лімфовузли і селезінка збільшені. В печінці – інколи абсцеси та некротичні вогнища. Гнійно-некротичні зміни спостерігаються в сім’яниках і їх придатках у самців. [22]

Діагноз: у собак на підставі лабораторних методів дослідження з урахуванням епізоотологічних даних і клінічних ознак та паткартини. При абортах – в усіх випадках бакдослідження плодів (шлунок) і ставлять біопробу.

Профілактика: специфічна профілактика у собак не розроблена. [21]

Сальмонельоз – це гостре інфекційне захворювання з ознаками розладів шлунково-кишкового тракту, схудненням та ураженням органів статевої системи. Збудник —  бактерії групи сальмонел. Перебіг гострий, підгострий та хронічний. У самок спостерігається неплідність, аборти, народження мертвих плодів і їх загибель в перші 10 діб після народження.

Діагноз встановлюють на підставі клінічних ознак, паткартини, бактеріологічного і серологічного досліджень.

Терапія і профілактика: дієтична годівля, вітамінотерапія, гіперімунна сироватка, антибіотикотерапія, симптоматична терапія, застосування нітрофуранів. Специфічна профілактика – вакцинація. [4]

Токсоплазмоз – антропозоонозне захворювання собак, кішок, багатьох домашніх і диких ссавців, птиці та людини.

Етіологія: внутрішньоклітинний споровик – токсоплазма гонді.

Епізоотологія: зараження відбувається аліментарним шляхом через боїнські відходи й іншими шляхами.

Клінічні ознаки: ранні аборти і народження слабкого приплоду, післяабортальні ускладнення.

Діагноз встановлюють на підставі клінічних ознак, копрологічного дослідження та мазків лімфатичних вузлів, реакції зв’язування комплементу. [23]

Мікоплазма та уреаплазма –  часто ізолюють з піхви здорових собак. Збудники мають низьку резистентність у навколишньому середовищі. Їх роль у  безплідді сук не підтверджена. [3

Вроджені чи набуті дефекти статевих органів.

До вроджених аномалій піхви відносять:

  1. Неповне злиття мюллерівських трубок, що призводить до утворення подовженої вертикальної вагінальної перегодки або подвійної піхви.
  2. Неповна перфорацуія гімена, як наслідок виникає циркулярна піхвово-вестибулярна стриктура або піхвові перегородки.
  3. Дефекти з’єднання – вестибуло-вульварні стриктури або гіпоплазія. [25]

Лікування таких дефектів хірургічне.

Вагінальний пролапс – протрузія набряклої тканини піхви у просвіт піхви або через отвір піхви. Причинаю такої патології меже бути гіперреакція на нормальний рівень естрогенів, в 73-81% проеструс чи еструс, пологи. Породну схильність мають боксери, мастифи, сербернари та інші великі породи.

Лікування консервативне включає застосування елізаветівського комірця,   30% декстрози, лубриканта, індукції овуляції. Оперативне лікування заключається в резекції. Можлива спонтанна регресія після овуляції. [1]

«Прихована вульва» — термін вживається якщо у суки маленька інфатильна вульва, цьому сприяє надмірна вага, вестибуліти, кліторити, цистити. Частіше виникає у стерилізованих сук і супроводжується запаленнями піхви, перивульварними дерматитами.

Лікування заключається  у зниження ваги тіла, антибіотикотерапії, догляді за піхвою (місцево хлоргекседин, підтримувати сухою), застосуванні елізаветітського комірця, іноді необхідна пластика перивульварних складок, жиру. [26]

Гіпертрофія клітора виникає вторинно при подразненні (маструбація) або може бути гормоно-залежний у сук з гіперадренокортицизмом, під впливом андрогенів.

Лікування проводять оперативне (епізіотомія і кліторектомія), паралельно усуваючи причину гіпертрофії. [11]

Вагініт – запалення піхви, що супроводжується її збільшенням, почервонінням, виділеннями з піхви, розлизуванням петлі. Причиною такого патологічного стану можуть бути: вагінальна атрофія, подразнення, травма, лікарські препарати, системні захворювання, інфекції.

До набутих патологій піхви відносять також пухлини. Клінічно ми спостерігаємо зміни форми перинеума, профузію масс через піхвову щілину, виділення, можуть бути утруднене сечовипускання чи дефекація. Діагноз встановлюється на основі пальпації, вагіноскопії, цитології.  Найбільш часто зустрічається лейоміома, рідше фіброма, фібролейоміома, фібропапілома. Лікування: хірургічне видалення та хіміотерапія. [10]

Серед патології матки, яка призводить до неплідності сук, набільш часто зустрічається: кістозна гіперплазія ендометрія, піометра, ендометрит, мукометра, пухлини матки.

Ендометрит здебільшого перебігає безсимптомно. Неплідними суки з ендометритом стають через неможливість імплантації зародка, аборти або плацентіт, який закінчується  резорбцією ембріонів. [17]

Кістозна гіперплазія ендометрія та піометра часто протікають одночасно.

Кістозна гіперплазія ендометрія – гіперплазія ендометрію та ненормельна дилятація та проліферація ендометріальних залоз. Має 4 стадії:

  1. Неповна, характеризується збільшенням кількості залоз.
  2. Кістозна гіперплазія ендометрія з інфільтрацією плазматичних клітин, тканинна деструкція відсутня.
  3. Кістозна гіперплазія ендометрія з гострим ендометритом. Присутня внутрішньоматкова та вагінальна ексудація, гіперемія, набряк та інфільтрація нейтрофілами ендометрію. Запалення міометрію зустрічається у 40%.
  4. Кістозна гіперплазія ендометрія з хронічним ендометритом. Ендометрій атрофований, інфільтрований плазматичними клітинами та лімфоцитами. Гіпертрофія та фіброз міометрія, якщо шийка відкрита; атрофія – якщо закрита. [7]

Піометра – запальна ексудація та, як наслідок – накопичення гною в матці. Розвивається патологія, головним чином, в результаті гормональних розладів в період метеструса, коли жовте тіло активно секретує прогестерон, під впливом якого збільшується секреція маткових залоз, пригнічуються маткові скорочення  і відбувається закриття шиюки матки. При цьому спостерігається ускладнення вторинною бактеріальною інфекцією, зазвичай кишковою паличкою, а також стрептококами, стафілококами, протеєм, аеробактеріями, клебсієлами.

З клінічних ознак відмічають у більшості випадків слизово-гнійні виділення з матки, полідіпсію та поліурію, збільшення об’єму живота, підвищенням температури тіла, пригнічення загального стану. [5]

Особливе значення для діагностики має УЗД та цитологічне дослідження виділень. Лікування проводять оперативне – оваріогістоектомія, чи консервативне, що включає симптоматичне лікування, антибіотикотерапію, гормональні препарати (простогландини, антипролактини, антипрогестини), елізаветівський комірець. [3]

Мукометра (гідрометра) зустрічається відносно рідко у сук, характеризується накопиченням серозної рідини чи слизу в порожнині матки. Перебіг данного захворювання безсимптомний. Діагноз встановлюється на підставі УЗД, цитології вагінального мазку. Лікування оваріогістоектомія або аспірація рідини. [24]

Пухлини матки розрізняють інтрамуральні, інтралюмінарні, серозні. Частіше зустрічаються лейоміоми, але також діагностують ангіолейоміоми, лейміосаркоми, карциноми ендометрію, гемангіосаркоми. [1]

Висновки.

Отже, причинами безпліддя можуть  бути репродуктивні проблеми у самки та/або самця, порушення естрального циклу чи неможливість в’язки. До цього можуть призвести неправильне утримання тварин, розлади в поведінці та порушення розвитку, анатомічні чи функціональні зміни репродуктивного тракту, обумовлені інфекціями, неоплазією та ятрогенами.

Дослідження суки, направлене на дослідження причин безпліддя, слід проводити за певною схемою, що включає в себе анамнез, проведення первинного огляду, подальшого огляду та необхідних лабораторних досліджень.

Після детального сбіру анамнезу фахівець повинен сформулювати проблему неплідності суки як:

  • відсутність проявів еструсу
  • безпліддя, що супроводжується відхиленнями в циклі (короткий інтервал інтер-проеструса, короткий проеструс, затяжний про еструс/еструс)
  • безпліддя на фоні нормального естрального циклу
  • нездатність до в’язки чи самовільне переривання вагітності.

Первинний огляд неплідної суки повинен включати оцінку загального стану організму, темпераменту, особливостей поведінки, ваги та виявлення основних симптомів. Особливу увагу слід приділити дослідженню репродуктивного тракту та визначенню стадію циклу у невагітної суки, базуючись на результати вагінальної цитології та вміст прогестерону в крові. Об’єм інших лабораторних досліджень визначається в залежності від списку диференціальних діагнозів, який складається після детального збору анамнезу та огляду собаки.

Інформативними методами дослідження репродуктивних паталогій є:  вагіноскопія, вагінальна цитологія, вагінальна мікробіологія, вагінальна рентгенологія, цитологія ендометрію та мікробіологія матки, гістероскопія, гістеросальпінгографія, ультразвукове дослідження, визначення гормонів в плазмі крові, лапаротомія та лапароскопія.

За статистикою,  40-50% випадків неплідності сук, є наслідком помилки при визначенні часу в’язки. [12] Іншими поширеними причинами слід вважати ембріональну резорбцію, кісти  яєчників, гіпотиріоз, вагініти, ендометрити, кістозне переродження ендотелію, піометру та новоутворення статевих органів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аганин А. В., Демкин Т. П., Калюжный И.И. Справочник ветеринарного врача. — Ростов-на-Дону. Изд-во Феникс, 1999. — 608 с.
2. Алтухов Н.М., Афанасьев В.И., Башкиров Б.А. Краткий спра-
вочник ветеринарного врача. — М.: Агропромиздат, 1990. — 574 с.
3. Белов А.Д., Данилов Е.П., Дукур И.И. Болезни собак. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: ЧеРо,1994. — 368 с.
4. Болезни собак /  А.Д. Белов, Е.П. Данилов, И.И. Дукор и др. 2-е изд.-М.: Колос, 1995. — 386 с.
5.Болезни собак / B.И.Астраханцев, Е.П.Данилов, Л.А.Дубницкий и др. — М.: Колос, 1978. — 367с.
6. Борисевич В.Б., Борисевич Б.В. Заразные и незаразные болезни
собак. — Кировоград.: Кировоградское гос. издательство, 1997. — 437 с.
7. Борисевич В. Б., Галат В. Ф., Калиновський Г. М. Хвороби собак і кішок. — К.: Урожай, 1996. — 348 с.
8. Братюха С. И., Нагорный И. С., Ревенко И. В. и др. Болезни собак и кошек. — 3-е изд., перераб. и доп. — К.: Вища школа, 1989. — 255 с.
9.Ветеринарное акушерство и гинекология /A. П. Студенцов, В.С.Шипилов, Л.Г.Субботина, О.Н.Преображенский. — М.: Агропромиздат, 1986. — 480с.
10. Гавриша В.Г., Сидоркина В.А Современный справочник врача ветеринарной медицины. — Ростов н/Д.: изд-во Феникс, 2006. — 524 с.
11. Довідник фельдшера ветеринарної медицини / С.С. Медведев, В.М. Безсмертний, І.Г. Погурський та ін. — К.: Урожай, 1993. — 568 с.  .
12. Достоевский П.П., Судаков И.А., Атамась В.А.  Справочник ветеринарного врача. — К.: Урожай, 1990. — 784 с.
13. Дубровина Е. Опыт лечения нарушения полового цикла и его осложнений у собак// 7-я междунар. конфер. по пробл. вет. медицины мелких домаш. животных: Материалы. — М., 1999. — С. 42.